Гідний роду свого
(до 150-річчя від дня народження Павла Скоропадського)
Павло́ Петро́вич Скоропа́дський — український громадський, політичний діяч, військовик.
Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії.
Учасник російсько-японської та Першої світової воєн. Гетьман Української Держави. Один
із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.
Павло Скоропадський народився 15 травня 1873 року у німецькому місті Вісбадені в
родині офіцера армії Російської імперії Петра Скоропадського. Дитячі роки провів у
родовому маєтку Тростянець Харківської губернії.
Освіту Павло розпочав з Стародубської гімназії. 1886 року Павло вступив до
Петербурзького Пажеського корпусу, успішно закінчив його у 1893 році. Його призначили
на службу до Кавалерґардського полку. За два роки Павло отримав призначення на
посаду полкового ад’ютанта цього полку, у грудні 1897 року став поручником.
Під час російсько-японської війни П. Скоропадський вирушив на фронт, а після успішних
боїв проти японців він став полковником і флігель-ад’ютантом, нагородженим золотою
шаблею за хоробрість (1905 р.). На початку Першої світової війни він був удостоєний
Георгіївського хреста IV ступеня (1914 р.). Невдовзі отримав чин генерал-лейтенанта і був
призначений командиром гвардійської кінної бригади, а згодом 34-го армійського корпусу,
що був на Україні.
Після більшовицького перевороту в листопаді 1917 року Скоропадський визнав зверхність наказів Центральної Ради і виконував
накази командувача Українського фронту генерал-полковника Дмитра Щербачова, що у свою чергу підпорядковувався
Генеральному Секретаріату.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на
Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року.
Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі
сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських
мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена
Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її
Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без крові. Головною причиною успішності перевороту був параліч
Центральної Ради.
Гетьманська держава здобула широке міжнародне визнання, встановивши дипломатичні зв’язки з Австро-Угорщиною, Болгарією,
Туреччиною, Данією, Персією, Грецією, Норвегією, Швецією, Італією, Швейцарією, Ватиканом, а загалом де-факто із 30-ма
державами світу. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
Україна досягла певних успіхів у галузі науки, освіти та культури. Універсалами Скоропадського були створені Українська Академія
Наук, українські університети — в Києві та Кам’янці-Подільському, 150 українських гімназій. Також, вийшло друком кілька мільйонів
примірників українських підручників; засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ (національний архів,
національна бібліотека та інші заклади).
Усе ще потребувало вирішення земельного питання. 29 квітня 1918 року Гетьман скасував закони Центральної Ради про
конфіскацію великих маєтків, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді (його так і не
вдалося виконати). Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків
поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність
гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру,
відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського.
Врешті-решт, невирішеність аграрного питання, присутність в Україні іноземних військових частин, відсутність власної боєздатної
армії, разом з поразкою держав центрального блоку призвели до краху Гетьманату.
Цим скористалися більшовики і за допомогою політичних демаршів та відкритих воєнних дій майже всі національні сили, що
сконсолідувалися, примусили П. Скоропадського зректися гетьманства та втекти з Києва.
Скоропадський таємно виїхав до Німеччини. Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був
співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р.
створено Український науковий інститут при Берлінському університеті.
Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі
Скоропадських.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/pavlo-skoropadskiy-biografiya-skorocheno
Скоропадський П. Спомини / П. Скоропадський. – К.: Україна, 1992. – 112 с.У книзі, останній гетьман України П. Скоропадський розповідає про маловідомі факти з історії громадянської війни в
Україні, цікаві подробиці про діяльність Центральної Ради та австро-німецького командування.
Тинченко Я. Війська Ясновельможного Пана Гетьмана. Армія Української Держави, травень-грудень 1918 р. – К. : Темпора, 2015. – 152 с. – (Militaria Ukrainica).Сучасні дослідники по-різному оцінюють період правління в Україні гетьмана П. П. Скоропадського у травні-листопаді 1918 року. Одні перераховують чимало здобутків останнього Гетьманату, інші засуджують Скоропадського за ухили в російську сторону та марнування часу. У військовій галузі — організації українських збройних сил, гетьман користався наробками та здобутками свого попередника — військового міністра Центральної Ради Олександра Жуковського. Характерною відмінністю від періоду Центральної Ради стали, хіба що, зовнішні ознаки — уніформа, у царині якої за часів гетьманування П.П. Скоропадського було здійснено чималі зрушення. «Барвисті» сердюки та конвойці П. П. Скоропадського, характерні «гетьманські» погони, закарбовані на відеохроніці та фотонегативах того часу, назавжди ввійшли до вітчизняної історії. Саме ним і присвячено дослідження.
Яневський Д. Б. Проект “Україна”, або Спроба Павла Скоропадського / Д. Б. Яневський ; Худож.-оформ. Є. В. Вдовиченко. – Харків : Фоліо, 2010.– 285 с.Нова книга журналіста, телеведучого, доктора історичних наук є черговою частиною навчального посібника для політиків, журналістів, політологів та любителів з написання, переписування та удосконалювання Конституції України. На сторінках цієї книги автор намагається сформувати цілісне, несуперечливе, ясне уявлення про феномен Української гетьманської держави 1918 року.На його думку, багатьом публіцистам та історикам, які досліджували цю тему, попри їх тривалі і вперті зусилля бракує об’єктивності. Він не зміг утриматися від спокуси сформулювати свій варіант відповіді на питання: якою бачив цю українську державу її засновник — Павло Скоропадський? Якими були політична форма та зміст цієї держави? Та чому загинуло це, за словами автора, «єдине державне утворення на території сучасної України, яке мислилося його фундаторами та будівниками як правове та демократичне»?
Савченко В. А. Павло Скоропадський / В. Савченко ; худож.-оформ. О. А. Гугалова-Мєшкова. – Х. : Фоліо, 2019. – 123 с.: іл. – (Знамениті українці).Книга присвячена Павлу Скоропадському, останньому гетьману України, діяльність якого пов’язана з бурхливими подіями епохи Громадянської війни. При написанні книги автор використав архівні матеріали, документальні джерела, спогади учасників подій.
Павло Скоропадський // Шаров І. Ф. Сто видатних імен України / І. Ф. Шаров – К. : Альтернативи, 1999. – С. 379–384.Короткий біографічний нарис присвячений видатній постаті в історії України – Павлу Скоропадському. Громадський і політичний діяч, гетьман Української держави своєю діяльністю впливав на формування і розбудови української державності.
Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контроверсії : Всеукраїнська наук. конференція, 19–20 травня 2008 р. / відп. ред. В. Ф. Верстюк. – К. : Вид-во ім. О. Теліги, 2008. – 320 с.В основу збірки покладено матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контрверсії», присвяченої 90-річчю утворення Української Держави та 135-річчя від дня народження П. Скоропадського. Подано різні оцінки періоду Гетьманату в історії України, як одного із рельєфних етапів українського державотворення. Присутність на тогочасній політичній арені Павла Скоропадського відіграла не останню роль у визначенні форми державності.
«…Я оголошую себе Гетьманом всієї України» : Павло Петрович Скоропадський // Усі гетьмани України : легенди, міфи, біографії / О. П. Реєнт, І. А. Коляда. – Х. : Фоліо, 2007. – С. 374–411.Нарис присвячений визначному українському державному і політичному діячеві, воєначальнику, гетьману України Павлу Скоропадському. Його несподівана політика , спроба утвердити монархічну форму правління в Україні та розв’язати широкий спектр соціально-економічних, національно-культурних, зовнішньо-політичних проблем – все це лягло в основу написання правдивого життєпису останнього гетьмана України.