40 років тому в місті Чорнобиль ніч розірвалася навпіл….
В одну мить зникло звичне життя. Люди залишали домівки, не знаючи, що це назавжди. Дитячі іграшки — без дитинства. Вулиці — без голосів. Міста — без майбутнього.
Сьогодні ці відчуття боляче знайомі знову.
Ми знову бачимо покинуті домівки. Знову чуємо тишу там, де мало бути життя. Знову вчимося жити з втратами, які неможливо пояснити.
Тоді — невидимий ворог.
Сьогодні — ворог, який прийшов на нашу землю зі зброєю.
Але в обох реальностях є ті, хто стає між життям і смертю. Ті, хто рятує, захищає, тримає.
Минають десятиліття, але біль не зникає — він лише знаходить нові форми.
Світла пам’ять усім, кого забрала Чорнобильська катастрофа.
Вдячність тим, хто боролися за життя тоді й борються зараз.
І пам’ять, яка болить особливо гостро сьогодні..